Антон Ващук, директор програми інновацій і підприємництва в Ukraine-Moldova American Enterprise Fund, у розмові з AIN розповідає про найгарячіші індустрії для інвестицій, причини зростання сектору M&A в Україні, зміни портрету фаундерів та чи існує «мильна бульбашка» ШІ.

---

– Антоне, ви тісно інтегровані в технологічну екосистему Центрально-Східної Європи, зокрема України. Тож першим чином хочу попросити вас охарактеризувати поточний стан технологічного ринку, які тенденції ви спостерігаєте?

Це прозвучить трохи як кліше, але глобально світ продовжує дивитись на штучний інтелект, і це ж ми бачимо в Україні. Я спостерігаю, що зараз у глобальному dealflow від 50% до 65% всього капіталу вкладаються в продукти зі ШІ. Ці інвестиції спрямовані переважно на найбільших гравців на цьому ринку.

Але так само це означає і можливості для українських компаній. Звісно, зараз вони не можуть конкурувати із західними ШІ-компаніями, що мають ресурси на сотні мільйонів і мільярди доларів. Втім, Україна може бути конкурентноздатною на рівні автоматизації і ШІ-агентів.

В UMAEF, крім штучного інтелекту, ми бачимо потенціал в індустрії кібербезпеки — це мегаважливо, і теж, до речі, повʼязано зі ШІ. Чим більше прогресує штучний інтелект, тим більше кіберзагроз зʼявляється. Україна, на жаль, стала ціллю атак в кіберпросторі. Але вона має й потенціал у кібердомені, тож наш фонд звертає увагу на цей сектор.

Крім цього, актуальними є FinTech і EnergyTech. Фінтех-компанії вже відійшли від виняткового фокусу на consumer apps і більше зосереджені на інвестуванні в інфраструктуру, finance orchestration платформи тощо. Знову ж таки, це відбувається завдяки штучному інтелекту, який підвищує маржинальність цього сектору.

Тепер про EnergyTech: раніше панував наратив, що всі дивляться на цю індустрію через ESG…

– Так, бо треба відповідати концепції Environmental, Social, Governance…

Так. Але зараз наратив міняється. Нині, якщо ти інвестуєш в EnergyTech, то ти інвестуєш в матеріальну інфраструктуру і стійкість. Це матиме величезний попит і довгострокові перспективи. Крім того, це узгоджується з глобальною політикою промислової оборони країни.

– У контексті FinTech ви сказали, що ШІ збільшує прибутковість цього сектору. Гадаю, ви бачили впродовж усього 2025 року публікації в різних медіа про «мильну бульбашку ШІ». Наскільки це спекулятивне твердження? Або ж воно правдиве?

Це не питання хайпу чи не хайпу, бульбашки або її відсутності.

Штучний інтелект — це зміна парадигми. Це потяг із повільним, але впевненим рухом вперед

Мені доводиться чути в різних колах спілкування такі думки: «Знаєш, ШІ — це зараз головна світова тема, яка все зруйнує». І це, до речі, відсилає нас до одвічного питання «продукт чи аутсорс?».

Але знаєте, крім стартапів із Кремнієвої долини, більшість стандартних бізнесів досі не зрозуміли, як інтегрувати штучний інтелект у свою роботу. Тож найбільший вплив ШІ, само собою, матиме на технологічний сектор. Насправді штучний інтелект передусім є конкурентом для IT, де буде ще більше оптимізації.

Це точно не бульбашка, хіба що в сенсі хайпу і великих оцінок компаній. Але сама технологія і її імплементація точно принесе користь для всіх індустрій. Це заощаджуватиме кошти і відкриватиме нові потоки капіталу для компаній.

– З того, що ви бачите по ринках України, Центрально-Східної Європи, які зараз «найгарячіші» домени для інвестування? Крім Defense Tech, який, певно, є абсолютним лідером.

Є дві великі категорії, які не отримують належної уваги. Перша — це aerospace. Всі знають про довгу та успішну історію української інженерної школи в космічній галузі. І зараз багато цих інженерів перейшли в Defense Tech, це правильно і потрібно. Але через деякий час частина цих спеціалістів повернеться у комерційний aerospace, і ця галузь показуватиме велике зростання.

Про ринок оборонних технологій читайте дослідження AIN «10 років українського Defense Tech»

Друга категорія — енергетика. Під час відбудови України серйозні інвестиції заходитимуть в інфраструктуру, видобування, сонячні та вітрові електростанції.

І в цих двох категоріях технологічні стартапи гратимуть велику роль.

– Чим зараз є UMAEF в Україні? Які плани й програми фонду заплановані на 2026-й?

Останні 10 років UMAEF був зосереджений на розвитку технологічної та економічної екосистеми України та Молдови, технічній підтримці реформ. Крім того, через наш підрозділ u.ventures ми здійснили понад 40 інвестицій ?Чеки надаються в діапазоні $250 000 – $5 млн. Але мало хто знає, що UMAEF — це один із перших американських інвесторів в Україні, ще починаючи з 1990-х років.

У 2026 році ми повертаємось до своїх витоків і відкриваємо нову інвестиційну еру нашого фонду, посилюючи фокус на прямих інвестиціях. Це означає перехід до більш масштабних і стратегічно орієнтованих угод, які підтримують відновлення економіки та інтеграцію у глобальні ринки. 

Зараз ми зосереджені на значних інвестиціях у нетехнологічні сектори. Це наш основний фокус на ринках України та Молдови. Втім, ми продовжимо підтримувати програми щодо інновацій, допомагатимемо технологічним компаніям виходити на міжнародні ринки, вчитимемо їх залучати міжнародні кошти, допомагатимемо створювати умови для повернення фаундерів в Україну, аби вони будували свої компанії тут.

Якщо говорити про GR-вертикаль, в межах Дія.City ми разом з Мінцифрою працюємо над проєктом під назвою Дія.City R&D. Там є окрема дослідницька команда, яка спостерігає за інноваційними секторами, де Україна або матиме конкурентну спроможність у майбутньому, або вже її має, але вона потребує підсилення.

– Стосовно екосистеми: ви є учасником, ментором, партнером різних акселераторів. Розкажіть, наскільки зараз змінився портрет фаундера порівняно з ковідними і доковідними часами?

За останні 10 років серед фаундерів я спостерігав чимало мрійників: це люди, які були вихідцями з IT-аутсорсу, які багато заробляли, але хотіли заснувати власну компанію і готові були ризикувати.

Під час пандемії коронавірусу всі зрозуміли, наскільки складно будувати стартап в умовах неможливості літати до різних країн і вживу фандрейзити від міжнародних інвесторів. Ніхто з них не хотів давати перші інвестиції через екран ноутбука.

Зараз, під час війни, ми бачимо, що кількість мрійників скоротилась.

Думаю, це повʼязано з тим, що в людей загалом менше ресурсів, аби брати на себе особистий ризик і будувати компанію, це великі фінансові потреби. 

Тож зараз в акселераційних програмах ми якраз бачимо тих, хто вже започаткував свою справу і має певний traction. Вони більш зрілі і розуміють правила цієї гри: на які ринки планують виходити, які проблеми хочуть розвʼязувати. Такі фаундери вважають акселераційні програми правильним інструментом, який може допомогти їм з цими викликами й дати доступ до ментроів.

– Тепер хочу перейти на сторону інвестора, зокрема західного. Залишмо поки Defense Tech осторонь і візьмімо технологічні стартапи цивільного спрямування. З того, що ви бачите, спілкуючись з представниками екосистеми, — наскільки змінились інвесторські настрої, навіть якщо порівняти з 2022 роком?

Поясню, звідки запитання. У 2022 році настрої щодо українських технологічних компаній були такі: «Друзі, ви там ще живі? Ого, ви 100% часу онлайні на всіх зустрічах і виконуєте всі комітменти. Клас!».

Потім ситуація на внутрішньому рівні начебто нормалізувалась, інвестори стали прискіпливішими, частково менш supportive. І ось 2026-й уже відзначився і Defense Tech єдинорогом, і виходом на IPO Swarmer. Але це все ще Defense Tech.

А як зараз інвестор дивиться на український ринок технологічних стартапів цивільного спрямування? Чи є якісь зрушення?

Те, що було чотири або навіть два роки тому у світі технологій, — вважайте, що це минули вже цілі покоління. У UMAEF ми оптимісти, коли йдеться про Україну. Але це не сліпий оптимізм: за останні роки ми справді спостерігаємо показники зростання технологічних компаній, їхнє повторне залучення інвестицій і, що найцікавіше, — їхні екзити.

Раніше з боку міжнародних інвесторів був суттєвий інтерес до українських стартапів, який після повномасштабного вторгнення дещо знизився. Але нині інтерес повторно зростає, через те що на українські компанії знову дивляться внутрішні гравці, намагаються їх придбати.

Частково це повʼязано з [бажанням позбутись впливу] контролю капіталу, але це вже не стихійні рішення, а осмислені кроки, що ухвалені на основі даних.

Тут і далі — фото надані UMAEF

За останній рік ми бачили придбання Uklon, Tabletki.ua — доволі великих українських компаній. Думаю, цей тренд продовжуватиметься — сигнали вже йдуть. І це сигнали також міжнародному ринку: коли внутрішні гравці починають інвестувати в себе, люди дивляться на це і теж розуміють, що це хороший показник.

Що це означає для міжнародних інвесторів? Як ви сказали раніше, з початком повномасштабного вторгнення був певний дисконт до українських компаній. Але зараз всі дивляться на Україну і бачать, що Defense Tech «злітає».

До мультиплікаторів оборонних стартапів йдуть суттєві бонуси — на рівні ~8-12x first revenue, 50-100x prototype.

І я думаю, для України виграш тут у тому, що комерційна оцінка компаній поволі підростає, що впливає на весь ринок в очах інвесторів — вони вже заходять в Україну, чого ми не бачили за останні два роки.

– Ви згадали Uklon — і тут у мене супутнє запитання не так про конкретну угоду Kyivstar — Uklon, як загалом про активні телеком-війни, які ми спостерігаємо.

Після угод Ксавьє Ньєля по Lifecell – Датагруп-Воля та Kyivstar – Uklon, плюс активізації Vodafone, вся ця трійка операторів почала наповнювати експертами свої внутрішні M&A-відділи.

З вашого погляду, з чим зараз повʼязаний такий «бум» на українському ринку M&A? 

Тренд точно є, і повʼязаний він з контролем капіталу. Такі компанії, як Kyivstar, що заробляє шалені мільйони, не можуть виводити дивіденди за кордон у звичайний спосіб. Через це капітал накопичується на балансах, і керівництву треба стратегічно думати, куди ці ресурси спрямовувати.

Раніше завжди легше було розподіляти ресурси на користь своїх акціонерів — усім це подобається, з погляду shareholder, це вважається правильним. А коли є обмеження, керівництво мусить думати інакше: не просто залишати гроші на балансі, а робити так, щоб капітал працював для корпорації.

І тепер усі ці великі компанії дивляться на внутрішній ринок. Раніше це було не перше, а друге рішення. Я взагалі вважаю, що це нормально — дивитися в майбутнє і вкладати в розвиток своєї компанії через M&A. Це справді добрі стратегічні кроки.

І це добре для українських команд, які сидять в Україні, будують хороші продукти, — а я знаю, що багато з них роками намагалися достукатись до великих українських корпорацій, і у відповідь чули: «Вибачте, нам це зараз нецікаво». А тепер — усім стає цікаво. Для внутрішнього M&A це дуже хороший показник.

Думаю, ми й надалі бачитимемо більше і більше придбань маленьких і середніх українських технологічних компаній. І для більших компаній це також хороший знак: вони побачать, що це правильний стратегічний крок, який дозволяє вивести бізнес на вищий рівень.

– Хочу запитати про законодавче поле — ми вже частково зачепили цю тему. Вже понад рік готується впровадження Дія.City Invest — інвестиційного механізму за аналогією з Дія City і Defence City для зброярів.

В інтервʼю AIN в.о. міністра цифрової трансформації Олександр Борняков казав, що ключовий макропоказник цього проєкту — досягти середньоєвропейського рівня кількості стартапів.

Він наводив цифри: близько 500 стартапів на мільйон населення в Європі, тоді як у нас — приблизно 30 на мільйон. Чи ознайомлені ви з концепцією Дія.City Invest і що про неї думаєте?

Я погоджуюся, що розробляти цю політику — точно правильне рішення. Але треба бути прагматичним і розуміти, для кого цей продукт справді будується. Для міжнародних інвесторів? Усі казатимуть: «О, це щоб залучити міжнародні інвестиції». Але від цього ми ще далеко.

Передусім права інвестора в Україні мають бути краще захищені. Наш фонд, як і інші, досі інвестує в українські стартапи, які мають реєстрацію в Делавері або в Лондоні — там, де діє британське право.

Але, якщо бути прагматичним, на мою думку, Дія.City Invest будують для внутрішнього інвестора в Україні, який не має широкого доступу до міжнародного венчурного середовища. Це суперперший крок для тих, хто в Україні має ресурси, щоб ці ресурси спрямовувалися в сектор, який, як ми вважаємо, ще не отримав достатньо інвестицій.

Цей механізм створює простіші правила для українських інвесторів, простіші правила для створення фондів, зрозумілі правила для податкової і самих українських компаній. Тож я вважаю це правильним рішенням і першим етапом. Подивимось, як на це реагуватиме інвестиційна спільнота. 

Коли ми побачимо, що українські інвестори заходять, створюють свої фонди, вкладають ці кошти в українські компанії, — як ми вже говорили про більші українські організації, що почали купувати українські компанії, — це хороший знак. І для міжнародних інвесторів це з часом може стати привабливішим режимом для інвестицій.

– Якщо повернутись до попередньої теми — ви сказали, що Дія.City Invest більше інструмент для внутрішнього, українського інвестора.

Якщо все ж брати західного інвестора — з Європи, США, — яких механізмів тут не вистачає? Які кроки, на вашу думку, потрібно зробити, щоб наша юрисдикція стала привабливішою? 

Умовно кажучи, у нас на законодавчому рівні немає понять на зразок SAFE чи ASA. Навряд чи найближчим часом в Україні зʼявиться англійська система права замість романо-германської. Але, можливо, є якісь зрозумілі кроки, які можуть зробити нас привабливішою юрисдикцією?

Це дуже складне питання. І, як ви й сказали, воно більше повʼязане з судами і зі сприйняттям ринку, ніж зі справді технічними правилами. Людям потрібна довіра — і над нею треба працювати. Треба будувати класні кейси: так, інвестори вклали гроші в українську компанію в цій юрисдикції; так, вони змогли її продати й заробити. Лише хороші кейси можуть принести привабливість для міжнародних інвесторів.

Правило завжди таке: усі дивляться, де відбувається успіх, — і саме він притягує гроші. Коли з часом буде консенсус, що Україна — досить безпечна юрисдикція з успішними угодами, тоді поволі ті, хто має вищий апетит до ризику, заходитимуть до нас. Уряд, зі свого боку, вноситиме відповідні вдосконалення, і все розвиватиметься. Але все це базується на початкових успіхах, які відбуваються всередині цієї юрисдикції.

– Назва вашої посади в UMAEF — директор програми інновацій та підприємництва. Хочу трохи запитати про освіту. На вашу думку, з того, що ви бачите по стартап-культурі, технологічній культурі, культурі підприємництва в Україні загалом, — чого найбільше не вистачає українським фаундерам і серійним підприємцям? Ну, розуміння ESG — окей, це ми знаємо. Що ще?

Я би побудував відповідь на кейсі, який ми зробили з Endeavor, коли завели цю організацію в Україну. Вважаю, це, мабуть, один з найпотужніших і переломних моментів для української технологічної екосистеми.

Для мене це чітка демонстрація того, що потрібно Україні: будувати мости з міжнародними ринками і з людьми, які ці ринки формують. Це один із найкращих способів розширювати свою мережу і створювати економічну взаємодію. Я думаю, це місія номер один, яка має існувати.

Що сталося за останні 12 місяців у цифрах? У спільноту Endeavor уже відібрано 10 компаній. Відбирають їх журі з міжнародних інвесторів і фаундерів — Україна не обирає своїх, ми лише можемо рекомендувати компанії до міжнародного журі (це завжди мікс міжнародних експертів, підприємців, інвесторів).

Журі — це приблизно вісім членів на кожен відбір. Тож ми говоримо про майже сто якісних інвесторів, які раніше не мали доступу до українських компанії чи знань про них.

Тепер вони бачать ці компанії зсередини: цифри, культуру, команду, ставлять викликові запитання. Для українських фаундерів це хороший досвід, а для міжнародних інвесторів — хороший показник того, що відбувається «за фіранкою» українського бізнесу. Це мегапоказник.

Через такі організації ми також фокусуємось на будуванні спільноти. Робимо заходи в Нью-Йорку, Лондоні для провідних українських фаундерів. І що нас справді здивувало — більшість цих фаундерів майже не спілкується одне з одним. Усі когось десь бачили на LinkedIn, щось прочитали, але до справжнього професійного спілкування не доходить. Усі у своєму світі будують свій продукт.

Ми прагнемо створити середовище, де вони краще знатимуть одне одного, бо це будує культуру. Не лише благодійну культуру, а культуру network effect, де люди можуть одне одному довіряти.

І коли ти бачиш 100 українських підприємців в одній кімнаті, і всі починають усвідомлювати, що саме вони і є українська технологічна екосистема, вони інакше починають себе відчувати і взаємодіяти в Україні.

Endeavor в Україні — це відкриті двері до нових інвестицій. Венчурний фонд Endeavor Catalyst уже інвестував понад $7,5 млн у три українські компанії: Holywater, Headway Inc. і Preply.

І ми бачимо, що є попит і потенціал на збільшення інвестицій. У кожну з цих угод заходив не лише Endeavor Catalyst — туди також заходили міжнародні інвестори і капітал.

Це все знову ж таки про розбудову мостів і довіри одне до одного і до міжнародних інвесторів. Якщо ми працюватимемо над побудовою цієї культури, це точно допоможе Україні довгостроково інтегруватися і розвиватися на глобальному ринку.

– У жовтні 2025 року Atlantic Council випустив доволі непогану статтю-огляд, яка була присвячена тому, що автори описали як innovation drain — відтік інновацій з України. 

Ця публікація стосувалася безпосередньо Defense Tech компаній і їхніх розробок, коли Україна виступає тестовим полігоном для західних гравців, а потім ці інновації просто переміщуються з України в інші держави.

Якщо подивитись на цю ситуацію ширше — тенденцію конкурентоспроможності українських талантів, підприємців, фаундерів технологічних стартапів на глобальному ринку, — що б ви могли порадити чи підсвітити?

Де наша «срібна куля», завдяки якій ми можемо конкурувати з країнами, у яких більша кількість фондів, лагідніша юрисдикція і, зрештою, немає війни?

Я не думаю, що тут є «срібна куля». Треба знати, які в тебе переваги як у ринку, і на цьому робити акцент. І все знову повертається до людей. Зараз ми бачимо великий відтік українських фаундерів, які виїжджають з України, осідають по Європі, по Штатах. З одного боку, це негатив. А з другого — у цьому є й позитивний момент: це українські амбасадори, які будують звʼязки з міжнародними інвесторами, з R&D і компаніями, і вони повертають увагу до України.

До війни всі казали, що так, нам потрібно працювати над таким амбасадорством, але ніхто не знав, як це робити.

А зараз через війну це відбувається органічно: люди самі виїжджають і пускають нове коріння, тимчасово чи не тимчасово. І для України це найкращий network effect.

У цьому виграш для України: що більше людей мають успіх і розповідатимуть про нього за кордоном тим, хто має ресурси і бажання ризикнути, то більше людей приїжджатимуть в Україну.

До мене постійно звертаються люди зі Штатів, з Європи: «Давайте трошки поговоримо про контекст, перед тим як я буду заїжджати в країну. З ким маю зустрітися, на що маю подивитися?». До війни такої уваги просто не було.

А тепер люди, які сидять в Остіні, в Лондоні, чують, як хтось їм радить: «О, ти обовʼязково маєш поїхати в Україну». Це вже відбувається. Українські фаундери справді стали ніби тревел-агентами для іноземців. І це хороший показник.

Думаю, це виграш для України. Навіть якщо країна перебуває у війні, є люди, які мають апетит до ризику. Вони бачать, що інноваційні компанії будуються, заробляють понад 100 мільйонів доларів, ще не отримавши жодних інвестицій. І вони в шоці: «Вау, українці будують такі компанії в таких умовах? Давай я поїду, подивлюся, що там відбувається». Ось у цьому й є українська перевага.

– Виходить, це така горизонтальна народна дипломатія — мережа амбасадорів.

Так.